Вже скільки років промайнуло, а біль у серці все жива

Минають дні, ідуть роки.

Життя листки перегортає

А біль Афгану – навіки,

В душі чомусь не замовкає.

Мов гірська ріка плине час. А з ним мимоволі стираються з пам’яті події і люди. І приходять лише у спогадах. Минуло 30 років з того часу, як радянські солдати, після десятилітньої війни, повернулися з Афганістану. Вони повернулися, аби продовжувати мирне життя, народжувати дітей, працювати.

В кожного з них, живих, склалася своя доля. Але ніколи і ніхто не забуде тих років, що промайнули під палаючим сонцем Афгану, де на кожному кроці чатувала смерть. Молоді, енергійні, сповнені жадоби до життя, вони йшли в бій, направлені недолугими державними керманичами, вірили, що йдуть захищати нове, мирне життя.

Війну в Афганістані оцінено, зроблено висновки. І офіцери, і солдати не винні в тому, що сумлінно виконували чиюсь волю. Вони, солдати, і діяли так, як присягалися. Чесно і героїчно до останнього подиху…

Через Афганську війну пройшли 546255 радянських солдатів та офіцерів, з них 13826 склали свої голови. З нашого району у цій кривавій війні брали участь 115 солдат. В Афганських горах знайшли свою передчасну смерть і наші земляки. Не дочекалися їх рідні. Це Корченюк Віктор Васильович із Цибулева та Кшемінський Григорій Петрович із Терлиці, яких посмертно нагороджено орденами Червоної Зірки.

Рани цієї війни ятрять і досі. І ми маємо знати про страшні події афганської війни, пам’ятати і пишатися мужністю і героїзмом людей, які у своєму молодому віці стали свідками і учасниками тих подій.

До 30-річчя з дня закінчення виведення військ з Афганістану в Монастирищенській районній бібліотеці для дітей влаштована книжкова виставка «Афганістан далекий, який у кожній пам’яті живий» та проведена, разом з бібліотекарем для учнів 5-х класів школи №5 година пам’яті «Вже скільки років промайнуло, а біль у серці все жива». Учні почули розповідь бібліотекарів про події Афганської війни. Вшанували пам’ять тих, хто поліг на афганській землі. Ми не повинні забувати жертв Афганістану, які поніс наш народ тільки через те, що не сам керував долею своїх громадян, а ними розпоряджався хтось інший. Ми будемо пам’ятати ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через цю війну. Вони цього заслуговують.