В палаці чарівних казок

30 січня - День народження Все́волода Зінов́ійовича Неста́йка (1930 - 2014) — письменника, класика сучасної української дитячої літератури Для його творів характерна людяність, доброта і світлий погляд на життя, а також надзвичайне почуття гумору, яке з дитинства впливає на ваше власне і потім не полишає вас усе життя. Найвідомішими книгами Всеволода Нестайка стали підліткова трилогія «Тореадори з Васюківки», казкова казки про Країну Сонячних Зайчиків», оповідання «Одиниця з обманом», «П'ятірка з хвостиком», «Загадка старого клоуна», «Чудеса в Гарбузянах» та багато інших. 1979-го року рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогія «Тореадори з Васюківки» внесена до Особливого Почесного списку Г.-Х. Андерсена як один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури.

Крути вчать дивитися в майбутнє

Роки нестримною ходою продовжують свій рух, усе далі й далі відкидаючи нас у часі від подій початку XX сторіччя, коли у полум’ї революції народжувалась Українська Народна Республіка. Народжувалась, щоб усього лиш на коротку мить посіяти в серцях справжніх українців надію на відродження колишньої величі козацької Гетьманщини, вчинити відчайдушну спробу продемонструвати світові, що Україна є самостійною державою. 29 січня 1918 року поблизу селища Крути на відстані 130 км від Києва відбувся жорстокий, нерівний бій між чотиритисячним військом більшовиків та трьомастами українськими юнкерами, студентами і гімназистами, що обороняли підступи до Києва. Більшість юнаків не мали ніякої військової підготовки, були погано озброєні, але стояли на смерть, захищаючи свободу молодої Української держави. Українці відбили кілька атак, під час яких зазнали значних втрат. У перебігу військових дій цей бій вирішального значення не мав, та у свідомості багатьох особливого значення набув завдяки героїзму української молоді. До дня вшанування пам’яті Герої Крут для користувачі Монастирищенської бібліотеки для дітей влаштовано книжкову виставку «Крути вчать дивитися в майбутнє», всі охочі мають можливість здійснити мандрівку в минуле сторінками трагічної історії нашого народу. Бій під Кутами був лише однією невеликою віхою в українських визвольних змаганнях. Невеличкою, але значною за своїми наслідками. І усвідомивши цей факт, ми нащадки, зобов’язані зберегти у собі той вічний вогонь, ту непереможну любов до Батьківщини, яку мали вони, юнкери і гімназисти. Молоді хлопці, перед якими лежало неораним полем ціле життя і які без жалю поклали його на вівтар служіння Україні.

Нарбутова світлиця

До 105-річчя від дня народження Данила Нарбута Данило Георгійович Нарбут – син видатного художника-графіка Георгія Нарбута; заслужений художник України (1990), народний художник України (1994) та лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка (1996). Данило Нарбут народився 9 (22) січня 1916-о року у Петрограді. Навчався малюванню з семи років; з чотирнадцяти працював у декоративній майстерні Київського театру опери та балету. У 1936-у році був заарештований і засуджений за антирадянську діяльність. Його звинуватили у “несообщении о тайном сговоре против советской власти”. Художник два роки провів у виправно-трудових таборах посиленого режиму з подальшою висилкою і забороною жити у Києві. Справжня причина його арешту та засудження невідома й до цього часу; впродовж життя Данило Георгійович був переконанимукраїнськимнаціоналістом. На початку 1990-х років стояв біля витоків УНА-УНСО. У 1939-у році Нарбут пішов добровольцем на Другу Світову війну. У 1965-у році став головним художником Черкаського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка. Усього митець оформив близько 250 вистав в різних театрах України, з них п’ята частина – на черкаській сцені. Він привніс до театру високу національну образотворчу ідею. Також Данило Георгійович створював оригінальні театральні костюми: не лише відтворював епоху, побут, а й розкривав внутрішній світ герої ввистави. Прекрасно знав історію костюма, його етнографічні особливості, умів виразно і принципово точно використати це нас цені. Самобутня творчість Нарбута зросла на українському грунті: її витоки знаходимо в героїчному епосі, в народних піснях і баладах, в козацьких думах, в легендарному образі козака Мамая. Своїм нащадкам митець залишив роботи, присвячені історії Київської Русі, життю волелюбного козацтва, природі України, полотна на теми українських свят і обрядів, народного побуту та історичних героїв. Портретна галерея українських гетьманів і полковників – помітний малярський вклад митця у відроджувану історію українського народу.Зокрема, Шевченківську премію художник отримав за портретні серії “Сподвижники Б. Хмельницького”, “Гетьмани України”, а також за філософсько-історичне полотно “Страшний суд”. Картини Данила Нарбута з народознавчо-етнографічної тематики демонструють знання автором давньої міфології, демонології, обрядів і звичаїв. До таких робіт відносяться полотна “Колядки”, “Щедрий вечір”, “Скоморохи”. Остання серія його робіт – “Квіти України” – вдало поєднує символіку образів, утверджує перемогу добра на Землі, що є головним лейтмотивом творчих надбань художника.

Талант, який дарує радість людям

Павло Григорович Тичина народився 27 (за іншими свідченнями — 23) січня 1891 року в селі Піски на Чернігівщині в родині сільськогодяка і вчителя «школи грамоти». Батько майбутнього поета, Григорій Тимофійович, не був схожий на тих дяків, які вчили дітей по селах. Він мав талант педагога. Годинами сидів маленький Павлусь на печі і слухав, як батько розповідає дітям урок. Від нього вперше дізнався хлопчик, що таке поїзд, пароплав; чому сонце велике, а зорі маленькі. Так, сидячи на печі, він читати і навчився. А ще був батько музично обдарованою людиною: мав тонкий слух і чудовий голос. Багато казок і пісень знала мати – добра, мила Марія Василівна, яку так любив Павлусь. Вона також мала гарний голос. Вечорами збиралась сім’я, батько грав на гармонії, а всі співали. Початкову освіту хлопчик здобув у сільській школі. Від своїх однокласників він відрізнявся музичними та вокальними здібностями, а любов до музики і художнього слова прищепила Павлусеві його учителька – Серафима Миколаївна Морачевська. Оцінивши чудовий голос і слух хлопця, вона порадила батькам віддати Павла в один із монастирських хорів Чернігова. Подальшу освіту хлопець здобував у Чернігові, де пройшли майже всі його «учнівські роки»: співав у монастирському хорі, навчався в бурсі та семінарії, навіть керував семінарським хором. Тут познайомився з Григорієм Верьовкою, який згодом став відомим композитором і керівником хору. Мав Павло і неабиякий хист до малювання, водночас цікавився театром. Усі захоплювалися талантом Павла. Де б він не був – на уроках малювання які іноді проходили під його керівництвом на репетиціях оркестру чи хору – всюди був повний порядок. І так усе життя. Початковий період творчості П. Тичини припадає на роки навчання в Чернігівській духовній семінарії. У Чернігові юний поет познайомився з Михайлом Коцюбинським, який назвав Тичину справжнім поетом. Гортаючи сторінки дитячих поезій Павла Тичини ми ніколи не назвемо їх спадщиною, бо палають вони вічно живим полум’ям любові до рідного краю, народу, в серці з якими пройшов поет півстоліття свого життя. Дізнайся більше:

Соборна країна – навіки єдина

22 січня український народ святкує величну дату своєї багатовікової історії – День Соборності України. Слово Соборність включає в себе єдність і згуртованість. Це свято об’єднання всіх українських земель в одну спільну Соборну Українську державу. Сотні років українські землі були розділені кордонами між двома імперіями – Російською і Австро-Угорською. Це стало особливо трагічно, коли ці імперії почали воювати одна з одною. У 1917-1918 роках відбулася Українська революція, після якої народилися дві національні демократичні держави: в листопаді 1917 року – Українська Народна республіка (УНР), у жовтні 1918 року – Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). А через рік 1919 року, 22 січня, на майдані святої Софії в Києві було проголошено злуку всіх українських земель в одну спільну Соборну Українську державу. На жаль, обидві держави не змогли протистояти ворогам України. Територія ЗУНР, незабаром після злуки була загарбана Польщею, територія УНР – Радянською Росією. Переможці, спочатку, фізично винищували своїх колишніх суперників, а потім постаралися стерти з пам’яті наступних поколінь українців будь які згадки про Українську революцію 1917-1918рр. І, тому багато поколінь українців, не знали про цю знаменну дату, цей історичний факт був викреслений на довгі роки. Але цей день жив у пам’яті народу. І саме 22 січня 1990 року українські патріоти організували «живий ланцюг» - Славетний «ланцюг єднання». Взявшись за руки сотні тисяч українських громадян вервечкою з’єднали українські землі – від Софіївського майдану в Києві – до Харкова і Львова. Мільйони громадян України в цей день вперше дізналися про замовчування російською владою факт возз’єднання українських земель. До Дня Соборності України в Монастирищинській бібліотеці для дітей, влаштована книжково-ілюстративна виставка: « Соборна країна –навіки єдина» на якій представлені книги про Акт злуки та про ті буремні історичні події. Ми, українці, повинні пишатися тим, що наш народ ніколи не поневолював інші народи, не вів загарбницькі війни, а лише захищав себе від ласих на чуже добро близьких і далеких сусідів. Сьогодні Україна, можливо, як ніколи раніше, потребує єдності й згуртованості всього українського народу. І День Соборності України ми святкуємо для того, щоб іще раз дати всім зрозуміти, і передусім нашим недругам, що Україна в нас одна – від заходу до сходу, і нікому не дано ділити її землі, а тим більше народ, який у радощах і прикрощах має бути завжди разом. Адже лише в єдності дій та соборності душ ми зможемо досягти величезної мети – побудови вільної й демократичної України, якою пишатимуться наші нащадки.

Зі святом Водохреща!

Різдвяні свята завершувались святом Богоявлення Господнього (19 січня), яке в народі називають Водохреще. Інші назви; Хрещення, Водохрещі, Йордан (на згадку про хрещення Ісуса в річці Йордан).Це свято знаменує собою закінчення 12-денного періоду святок. Воно ввібрало в себе багато язичницьких і християнських обрядів, центральне місце серед яких належало обрядам, що пов’язані з водою. Надвечір’я напередодні Водохреща називають другий « Святий вечір» або «Голодна кутя». На вечерю знову готували пісні страви, але вже значно менше, ніж перед Різдвом. А «голодною» називають тому, що духам після вечері вже не залишають нічого. Повечерявши, діти начебто проганяли кутю, стукаючи знадвору палицею по кутках хати і промовляючи: Геть, кутя, із покутя, А узвар – на базар. А дідух - на теплий дух. У деяких регіонах 18 січня ввечері готували кутю, а споживши страву, горщика виносили до воріт і розбивали. Деінде мисливці робили кілька холостих пострілів. Ці дійства пов’язували із завершення свят – розстрілювалися або проганялися кутя та мороз. Наступного дня вранці всі йшли до церкви на богослужіння, а потім до річки, де відбувалося освячення води. На річці чи ставку хлопці зранку прорубували ополонку у вигляді хреста, потім робили хреста з льоду, обливаючи його буряковим квасом (відваром).Сюди згодом приходили церковні служителі, щоб посвятити воду. Всі набирали ту воду у свій посуд і несли додому. Нею кропили все в хаті, давали її пити хворим, прикладали до хворого місця. Господар кропив нею всіх членів родини, хату, подвір’я, колодязь, господарські інструменти, домашніх тварин. Цю воду зберігали аж до наступних Водохрещ. Люди вірили, що така вода має дивовижні властивості, зокрема може лікувати від різних хвороб. До купання в крижаній воді вдавалися тяжко хворі люди, а іноді й ряджені щедрувальники, змиваючи в такий спосіб «скверну бісівських масок». Молодь у цей день влаштовувала забави на льоду. Наприклад ставили посеред річки колесо, до якого прибивали міцну палицю. До кінців палиці кріпили санки і влаштовували своєрідні каруселі. Хлопці катали дівчат і навпаки. Діти із задоволенням каталися на круглянках. Це відбувалося із жартами, сміхом. А на Галичині, наприклад, у цей день ходили щедрувати. Після щедрування виголошували спеціальні йорданські привітання Цим і завершувалися різдвяно – новорічні свята. Далі вже не співали ні колядок, ні щедрівок. По Водохрещах настав час у кілька тижнів, які називалися м’ясницями . В цей час ще можна було співати пісень і справляти весілля. Після м’ясниць наступав найдовший і найсуворіший Великий піст. Про нього казали так: « Великий піст усім прижме хвіст»

bR4vI/AAAAAAAAJSU/SaqYWmY7BjIZX7dxRtnynuhhPpsrrQs3wCLcBGAsYHQ/s400/%25D0%25B7%25D0%25B0%25D0%25B2%25D0%25B0%25D0%25BD%25D1%2582%25D0%25B0%25D0%25B6%25D0%25B5%25D0%25BD%25D0%25BD%25D1%258F%2B%25282%2529.jpg"/>

Татарин, який почувався Українцем

До 150-річчя від дня народження. КРИМСЬКИЙ Агатангел Юхимович (03.01.1871 – 25.01.1942) – видатний український сходознавець, філолог-україніст. Академік АН України (1918). Заслужений діяч науки УРСР (1940). Агатангел Кримський – один із найвизначніших українських учених ХХ-го століття і світових дослідників сходу, людина-енциклопедія, людина-легенда з вражаючою біографією, унікальною пам’яттю і феноменальною працездатністю.

Джек Лондон - американський письменник

12 січня 1876 року народився Джек Ло́ндон (справжнє ім'я — Джон Ґріффіт Че́йні) в Сан-Франциско — помер 22 листопада 1916, Ґлен-Еллен, Каліфорнія) — американський письменник, громадський діяч, соціаліст. Найбільш відомий як автор пригодницьких оповідань і романів. Широко відомий в багатьох країнах світу. Підліткове і юнацьке життя Джека Лондона було складним: хлопець змушений був працювати продавцем газет, прибиральником, працівником консервної фабрики, матросом на промисловій шхуні. Саме перше плавання стало поштовхом до творчості: після повернення Джек Лондон написав нарис і здобув за нього премію місцевої газети. У 1897 році майбутній письменник вирушив на Аляску в пошуках золота. Хоча заробити Джеку Лондону не вдалося, він спілкувався зі старателями й запам’ятовував їхні цікаві розповіді. Повернувшись додому, він почав писати твори, засновані на реальних подіях. Одна за одною виходять збірки оповідань, а а також романи «Дочка снігів» та «Морський вовк», що приносять авторові успіх і знаменитість. За життя письменника вийшло друком 44 його книжки: романи, повісті, статті, оповідання, п’єси, репортажі. Ще шість збірників були опубліковані після смерті автора. За твердженням американського літературознавця Віка Брукса, секрет популярності творів Джека Лондона у його життєрадісному й свіжому стилі. Таке світосприйняття контрастувало з тогочасними сентиментальними настроями в американській літературі і навіть ставало викликом. Герої Джека Лондона енергійні, волелюбні, завжди готові діяти, мають відчуття справедливості. Письменник не просто описує дію – він заглядає в глибину душі персонажа, показує як силу, так і слабкість героя. За романами й повістями Джека Лондона знято понад 50 фільмів. Твори письменника видаються мільйонними тиражами й перекладені багатьма мовами. Велика кількість україномовних перекладів дає стверджувати, що автор входить до числа улюблених зарубіжних письменників наших читачів.

З любов’ю до дітей

6 січня виповнюється 90 років від дня народження письменниці-землячки Майї Фролівни Фролової. Майя Фролова – відома дитяча письменниця, Лауреат літературної премії ім. Володимира Короленка, член національної спілки письменників України. Народилася у місті Сміла на Черкащині, де й пройшло її дитинство. Згодом сім’я переїхала до Західної України. В Дрогобичі Майя закінчила школу. В Чернівцях – філологічний факультет університету. Майя Фролова багато подорожувала, жила і працювала на далекому Сході, в Грузії. Розпочала свою літературну діяльність в 1962 році виходом книги для дітей молодшого віку «Солнечная Северяния». Пізніше з’являються книги для старшокласників. Працювала Майя Фролівна редактором книжкових видавництв у Магадані, в радіокомітеті у Владивостоці. А коли 1971 року стала членом спілки письменників України, то отримала запрошення відомого черкаського письменника Миколи Негоди повернутися із Грузії до Черкас, де і прожила своє гарне творче життя. Письменниця завжди була в курсі тих справ, які хвилювали дітей та молодь. Вона завжди тепло товаришувала зі своїми читачами, гаряче підтримувала талановитих дітей. Довгий час керувала літературно-творчим гуртком «Пегасик» в Черкаській обласній бібліотеці для дітей, виховуючи в початківців не тільки чуття естетичного смаку слова, а й людську гідність. Померла письменниця 14 квітня 2013 року у місті Черкаси. До 90-річчя від дня народження Майї Фролової в Монастирищенській бібліотеці для дітей влаштовано літературно-краєзнавчу вітрину «З любов’ю до дітей», на якій представлені книги письменниці та книги, які розповідають про життєвий та творчий шлях талановитої землячки. Усі книги письменниці – про дітей і адресовані дітям. Кожен її твір – то відкриття, порада, уроки співчуття, роздумів, моралі, і написані з любов’ю до дітей.