пʼятницю, 23 листопада 2018 р.

Чорна сповідь моєї країни


Спішила мати на пшеничне поле,
Спішила подумки, насправді ледве йшла –
Трава посохла ніженьки колола –
Не відчувала болю, йшла і йшла…
«Хоч колосочок, хоч зернинок жменьку
Голодним, спухлим діточкам знайти… -
Синочка й донечку устигнути спасти…»
Пошерхлі руки об стерню кололись,
Шукали, не знаходили, гребли…
«Хто ж заподіяв лихо? Втратив совість?
О, Боже милостивий, порятуй з біди…»
Подерті руки здійняла угору,
На землю впала… Ніби в напівсні
Їй все ввижалося багате хлібне поле,
Ввижалось, поки зникло десь в пітьмі…
         Кожної четвертої суботи листопада у віконцях домівок запалюються свічечки – так ми згадуємо про людей, які померли внаслідок Голодомору 1932 – 1933 років. За приблизними підрахунками тоді від голоду Україна втратила 10 мільйонів людей. Але всі ці підрахунки приблизні, бо довгий час про Голодомор не говорили, а документи, які розповідали про нього, знищували.
         Українському народові було завдано удару, якого він ще не знав. Найстрашнішим було те, що під час голодомору вмирали діти, надія і майбутнє нашої нації.
         В Монастирищенській районній дитячій бібліотеці
до Дня пам’яті жертв голодомору влаштовано виставку-присвяту: «Від заборони до безсмертя» та проведено годину жалоби: «Голодний рік, як чорна птиця, над краєм змореним літав» для учнів старших класів.
         Бібліотекар розповіла дітям про те, чому стався голодомор. Ознайомила учнів із спогадами очевидців тих подій, які відбувалися на території і нашої Монастирищини.
         Тож пам’ятаймо про Голодомор, про наших померлих прадідусів і прабабусь, і на згадку про них, запалімо свічку на підвіконні в День пам’яті жертв голодоморів. Щоб всі знали, що ми пам’ятаємо!





Немає коментарів:

Дописати коментар