Ми їх маємо пам’ятати

У той рік журавлі повертались

На спустошені хати й сади.

Де під тином на лаві вмирали

Стара мати і діти малі.

Де розпухлі тіла догасали,

Де могили одна на одній.

Клекотали в горі і не знали,

Що Вкраїна лежить у труні…

         25 листопада весь світ разом з Україною вшановує пам’ять жертв Голодомору, організованого радянською владою для знищення української нації.

         Голодомор 1932 – 1933 років – це одна з трагічних сторінок багатостраждальної історії нашої країни, яка примушує стискатися серце.

Не було тоді ні війни, ні потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки живого люду лягло у могили – старих, молодих і дітей, і ще ненароджених у лонах матерів.

         В районній бібліотеці для дітей була влаштована виставка-пам’ять «Ми в цій землі житами проросли» для учнів 4 – 9 класів та для учнів 6-А класу (вчитель Шудра Наталя Григорівна) спеціалізованої школи №5 проведена година-реквієм «Ми їх маємо пам’ятати», присвячена пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мучинською смертю від голоду, пам’яті українських сіл і хуторів, які щезли з  лиця Землі після найбільшої трагедії ХХ століття.

         Голод 1932 – 1933 років став для українців тим, чим був голокост для євреїв. Ми з болем говоримо сьогодні про геноцид українського народу, підірваний голодомором. В могилу пішли мільйони великомучеників, які не змогли передати своїм нащадкам найцінніше – гени розуму, здоров’я, людяності, й відваги, всіх людських чеснот і талантів нашого роду. Обірвався вічний живий ланцюг поколінь. Українському народові було завдано удару, якого він ще не знав. Найстрашнішим було те, що під час голодомору, в першу чергу вмирали діти, нерозквітлі пуп’янки життя, надія і майбутнє нашої нації.

         Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися від того, що було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй належить. І, ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Ми, єдині спадкоємці всього, що було.

         Тож пом’янімо сьогодні великомучеників нашої історії. Пом’янімо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі.

         Бібліотекар попросила дітей у скорботний день для нашого народу, запалити свічечку пам’яті, пом’янути усіх. Не їм це потрібно, а нам.